Поп-арт – напрям у європейському і американському мистецтві кінця 1950-х – початку 1970-х рр., що виникає як опозиція до безпредметного абстракціонізму і знаменує перехід до концепції нового авангардизму. Офіційно вважається, що назва стилю «поп-арт» утворена від скороченої комбінації двох слів popular аrt ( популярне мистецтво). Друге значення слова пов’язане зі звуконаслідувальним англ. рop – удар, хлопок, щось, що справляє шокуючий ефект. Цей звук, рівнозначний слову «бум!», часто використовувався у коміксах для позначення вибуху, удару. Це цілком відповідає природі стилю поп-арт – навмисний епатаж, прагнення привернути увагу.
Представники поп-арту проголосили своєю метою «повернення до реальності», але реальності уже опосередкованої мас-медіа: джерелом їх натхнення стали глянцеві журнали, реклама, упаковка, телебачення, фотографія. Поп-арт повернув у мистецтво предмет, але це був предмет не опоетизований художнім баченням, а предмет навмисне побутовий, пов'язаний з тогочасною індустріальною культурою ( особливо із сучасними формами інформації – друком, телебаченням, кінематографом).
Нові технічні прийоми запозичені із промислового дизайну і реклами: фотодрук, використання діапроектора, включення реальних предметів, сприяли як «обезличуванню» індивідуальної творчої манери художника, так і розкриттю естетичної цінності образів масової продукції.
Поп-арт зародився у Англії, але найбільш відомими представниками цього напрямку стали американські і французькі художники. Схожі стилеві течії дуже швидко з’явились у Італії, Німеччині і навіть у СРСР.
У 1952 році при Інституті сучасного мистецтва у Лондоні кілька критиків, художників і архітекторів сформували так звану «Незалежну групу», яка вивчала сучасні технології і міську народну культуру. Художники Річард Гамільтон і Едуард Паолоцці почали займатись вивченням «іміджів» (образів) масового мистецтва. До феномену масової культури застосовувались різні методи дослідження – від лінгвістичного (семіотика) до психологічного (теорія ігор). Дослідження проводились на основі американської культури, до якої члени групи проявляли неоднозначні змішані почуття іронії і захвату. Майстри створювали композиції-колажі із найбільш популярних тем і реклами нових промислових товарів. У цьому контексті варто розглянути кілька найвідоміших дизайнерських творів, що розкриють нам зміст стилю поп-арт. Першим проявом цього напрямку у дизайні вважається звичайний білий унітаз, котрий Марсель Дюшан представив на виставці, оголосивши його «готовим об’єктом». Згодом Роберт Раушенберг запропонував свої колажі, у яких він поєднував олійні фарби із вирізками з газет і рекламних видань. Рой Ліхтенштейн використовував картинки із коміксів, збільшуючи їх до таких розмірів, що інколи вони сприймались як абстракція. Клас Ольденбург у 1961 році експонував низку своїх гігантських тістечок, виконаних із гіпсу і пофарбованих у яскраві кольори. Пізніше він продовжив цю серію, виконавши шматки торту і гамбургери розміром з автомобіль. Але найбільший успіх у цьому виді мистецтва мав Енді Уорхол. Він використовував так званий принцип клонування. Популярність прийшла до нього після того, як у 1963 року він експонував свою роботу під назвою «тридцять краще ніж одна». У ній він використовував 30 репродукцій Джоконди, розміщених на одній чорно-білій шовкографії.
Родоначальниками нового стилю поп-арт були вихідці із середовища рекламістів, ілюстраторів і художників коміксів. Тому не випадково об’єкт дослідження у напрямку поп-арт – це образи масової культури, що яскраво віддзеркалювали дух епохи. Поп-арт концентрується на матеріальних предметах, розкриваючи естетику і проблеми масового споживання. Головними інструментами і засобами виразності поп-арту є ігри з розміром, кольором і кількістю. Звичні і банальні речі своєрідно трансформуються, що врешті решт народжує нові образи. Візитною карткою цього стилю у мистецтві стали картини, які активно експлуатували зображення банок Кока-коли і супу Campbell, а також образи Мерилін Монро, Елвіса Преслі, Мао Дзедуна.
Поп-арт породжений масовою культурою, гармонійно вписався в реальне життя, знайшовши собі застосування в паралельних до образотворчого мистецтва областях – моді і дизайні інтер’єру. Однак, слід відмітити, що поп-арт у інтер’єрі помешкання усе ж досить специфічний. Він виглядає дещо наївно, навіть по-ляльковому, що загалом, не відміняє його комфортності і функціональності. Яскравим прикладом того, як буде виглядати приміщення, оздоблене згідно канонів поп-арту, можуть бути інтер’єри у фільмі Стенлі Кубрика «Запальний апельсин».
Чудово якщо у розпорядженні є просторі приміщення. У такому випадку можна оздобити усе відповідно до «класичного» розуміння поп-арту, і це буде виглядати досить гармонійно. Якщо ж розміри приміщення залишають бажати більшого можна обмежитись варіантом «лайт» - зосередитись на деталях, стилізувати інтер’єр під бажаний образ.
Для поп-арту притаманне використання яскравих і насичених відтінків. Як правило основний колір інтер’єру – білий, допускаються і близькі до білого пастельні відтінки. У доповнення до нього підійдуть сміливі кольорові поєднання із кількох дуже яскравих кольорів. Характерна особливість – кольори рідко збалансовують, доповнюють один одного. Найчастіше вони контрастують і сперечаються. Проте, не варто зловживати буйством барв – необхідно враховувати, що у приміщенні все ж доведеться жити. Яскраве може виглядати привабливо і оригінально, але є небезпека, що власнику швидко набриднуть такі яскраві кольорові поєднання. Найбільшу увагу при підборі меблів слід звернути на строгість силуету. Лінії – прямі чи плавні. Контури чітко окреслені. Декор зведений до мінімуму: ніякої різьби і рельєфних композицій
У поп-арті перевага надається меблям із пластику. Форми округлі, пологі, дещо незвичайні – у стилі «ретро футуризму». Стиль поп-арт обожнює гламур, тому глянцеві поверхні - обов’язковий штрих. Для даного напрямку характерною є відсутність «класичних» шаф, що компенсується полицями, легкими стелажами і нішами. Цікавий момент: на меблі варто і необхідно наносити орнаменти, малюнки із коміксів і навіть графіті.
Поп-арт відзначається великою кількістю деталей і цікавих дрібничок. Характерним є використання клонованих мотивів: як для акценту (постери і картини), так і для тла (настінна плитка, килими із розтиражованим малюнком). Вітається використання яскравого, пістрявого текстилю, підібраного в одній кольоровій гамі. Прикрасять і нададуть завершеності інтер’єру стилізовані пластикові аксесуари: годинники, рамки для фотографій, статуетки, вази, світильники і підсвічники).
Однак , щоб зберегти враження від яскравих люмінесцентних кольорів, крупних зображень кумирів, концептуального дисонансу форм, кольорів і матеріалів, необхідно заховати усі предмети побуту від стороннього погляду (для цієї мети ідеально підійдуть вбудовані шафи чи полиці). Існує і інший варіант – використовувати відкриті стелажі, коли навіть найособистіші речі виставляються на загальний огляд – але на таку радикальність, усе ж зважуються одиниці. Поп-арт, як стиль власного помешкання обирають передусім люди, яким властиве прагнення шокувати і дивувати оточуючих.
